Як я побачила Львів

Трохи несподівано, але перед тим як писати про Львів, хочу описати свою подорож до Неаполя. До чого тут Місто Попелюшок? Та й справді - воно до Львова нічого не має, але так як це було перше європейське місто, в яке я потрапила як турист, то враження від нього власне і відкрили мені очі на справжнє місто Лева. Справа в тому, що до Львова я їздила щодня в універ разом з веселим контингентом студентських «маятників» ледь не щодня і тому, як і більшості, мені завжди здавалось, що «добре там, де нас нема», а з таким стереотипом людина налаштована бачити лише негатив чи просто не звретати уваги на все, що її оточує. Ось університет, ось Оперний, Площа Ринок, а в Картинній Галереї велика колекція французького живопису, у Національному музеї ціла зала народного одягу –дуже цікаво, але... але це все я подивлюсь завтра, або післязавтра, тому що нема часу, погана погода і взагалі, буде ще не одна можливість. Тому справжні, «озброєні» туристичними путівниками, подорожі відкладаються у довжелезну шухляду, яка собі спокійно припадає пилом... І одного дня може статися ось таке...

Щоб зрозуміти всі конотації заклику «Шануймося!» потрібно все-таки з чимось порівняти, з чимось заморським і на перший погляд недоступним, але ніжно омріяним і леліяним. Італія з точки зору культурної спадщини – просто диво, а так як в ній багато українців, що поневіряються по заробітках, потрапити туди можливо, хоча й важко. Отже, моя подорож на Аппеніни. Так як друзі в мене були лише в Неаполі, то і заїхала спочатку туди. Коли автобус приїхав на площу Гарібальді – головний вокзал – я подумала, що водій десь не туди заїхав чи що. Але все ж то був вокзал. Виглядало це приблизно так – люди, які купляють квитки, чекають автобус, читають газети і т.д. і навколо них - божевільний хоровод поліетиленових пакетів, папірців, листя... Брудно, одним словом, і – хаос. Те що в Неаполі проблема з сміттям, мені стало зрозуміло, коли я побачила крім неприбраних вулиць ще й звалища смердючих вузликів біля будинків, паркових алей. Але попри все колишня столиця королівства зачаровує своєю бароковою архітектурою, набережною з видом Везувію, замками, готичними соборами і розкішними палацами. Місто також особливе такими нюансами як експонати одноразових, але елегантних картонних забудов для мешканців, що не мають житла, або всюдисущою випраною білизною: де її тільки нема: і на балконах, і на спеціальних сушках, що ставлять біля брами, і на мотузках, що протягнуті між вікнами, одним словом – скрізь.

Надивившись на всі ці чудеса я вже прицілювались звідки б то зручніше буде робити нічну зйомку на набережній, як мені мій друг-гід сказав: «Ти що! Вдома будеш сидіти. Тут ніхто після сьомої вечора не виходить, крім центру. Ми тебе саму не пустим і ризикувати теж не будемо.» А нічне життя? – спитала я, подивитись, як тут відпочивають, хоча б одним оком. «Якщо хочеш, поїдемо за місто – там спокійно», буркнув приятель. Овва! Для мене це була новина – я не побачу нічного міста, і поки я про це думала, їдучи в метро, то в око впала сцена – два «народних умільця» чистили порізану сумку дівчини навпроти.. Коли ми вийшли з метро, друзі розповіли мені, що декілька років тому в Неаполі хотіли ввести військовий стан... отака війна зі злодіями. Наступного дня мені вже було зовсім незатишно, йти нікуди не хотілося...Важливо почувати себе у місті безпечно, коли подорожуєш. Парадоксально, але власне тоді я почала згадувати, що у Львові я досі не була в Аптеці-музеї, ні в парку «Знесіння», ні в театрі Заньковецької, ні... Тому повернувшись додому я почала наводити лад у своїй довгій шухляді.

Взагалі, відчувши мій намір взнати місто по-справжньому, Львів почав відкривати таємниці. Справа навіть не в тому, чи знала я спочатку, що у Церкві Св. Юра знаходиться найстарший в Україні дзвін і хто є архітектором Італійського дворика чи Чорної Кам’яниці, а в тому, що коли переступаєш через свою байдужість і «сліпоту», коли стаєш чуттєвішим до унікальної атмосфери органічного переплетення багатьох етнокультур, історії Львова, його краєвидів, то він перетворюється на архетип галицької культури, такий унікальний і сильний, що не витримує жодних порівнянь. Так почалося моє справжнє знайомство з містом Лева, зі спонтанним вивченням вузьких вуличок, що нагадують жилки кленового листя, часто наповнених ароматом кави чи осінньою мрякою; парків, що пишаються столітніми дубами і буками; з маленькими музеями, що приховують у собі частинки історії; з широками проспектами, вимощених бруківкою, по якій вже декілька століть крокує час; з таємницями залишків широких мурів, які колись огортали місто, а тепер знаходяться у самому його сердці; з літературними збіговиськами у знаменитих кав'ярнях,.. Зрештою, можна ще довго перераховувати, але Львів треба просто бачити, наприклад, окинути оком з Ратуші і відчути атмосферу і багато-багато всього, чого словами не опишеш, але що залишає сліди у серці.

Автор: Катя
Previous year   Previous month Вересень 2019 Next month   Next year
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6
Сьогодні: 2019-09-16
Веб-портал створений за сприяння
Центру культурного менеджменту і
Творчої майстерні "Штука" та
за підтримки Управління культури
та туризму Львівської міської ради.
ГО 'Творча майстерня 'Штука' Львів відкритий для світу Львівська міська рада Центр культурного менеджменту © LvivStory.com, 2007-2019. Усі права застережено.
Використання матеріалів можливе лише з гіперпосиланням на веб сторінку www.lvivstory.com.
Думка редакції може не збігатись з думкою авторів.
Редакція не несе відповідальності за істинність інформації, наведеної в нередакційних матеріалах.

Powered by siteGist CMS - Web Content Management System